Що відбувалося у корчмах?

Нещодавно, у нашому Telegram-каналі відбулося опитування стосовно подій у корчмах XIV - XVІ століть на території Волині, Київщини та Поділля. У зв'язку із тим, що, наприклад, ті ж танці з ведмедем здивували наших читатів, звернемо на них окрему увагу! Отже, розпочнемо.

Станом вже на XVI століття шинки стали невід'ємною складовою повсякденного життя як простолюду, так і шляхти. Подорожній Контаріні зазначав, що у Києві люди працюють до четвертої години дня, а далі йдуть веселитися й битися у корчми. Інколи, навіть у маленькому помісті, де була одна церква, роташовувалося по три, а то й більше корчем. Або от у місті Володимир було коло 30 шинків на те ж XVI століття. У місті Луцьку функціонували, наприклад, підпільні заклади. Збереглися згадки про те, що такі шинки періодично опечатувалися війтом за неоплату податків. Проте міщани після служби в церкві й спокутування гріхів зривали замки й знову йшли до корчми пива й меду пити.

Чи може це свідчити, що кількість пияк була значною? Може, звісно. Серед збережених скарг міщан є свідчення про розбої таких осіб, що то виб'ють десь вікно і двері, вриваючись до закладу, то відлупцюють городян на площі. До речі, так у 1566 році євреї Ілля та Шлом Єскович і вчинили. І, звісно, у таких прецендентах є описи бійок із шляхтичами. Бувало, що корчми працювали цілодобово, тому під час Віленського сейму у 1551 році волинська шляхта просила князя литовського вимагати від корчмарів тримати до ранку п'яних усередині. У шинках купували темне пиво, мед, вино, наливки.

А от на церковне свято ходити до корчми вважалося гріхом, як стверджує у дослідженні історик та етнограф Іван Прижков. Та і взагалі, відвідання заміжньої жінки ще й у день Божий такого місця могло коштувати їй честі. Проте корчмарок-жінок, які у інші дні обслуговували люд, або ж дівчат легкої поведінки (як стверджує науковиця Наталля Сліж), зустрітити, ймовірніше всього, можна було.

Згідно наративу Михалона Литвина, коли відвідувачі напивалися, то влаштовували бійки. У 1545 році під час ревізії Луцького повіту так і записали: «…а то все діється за роспущєньствомь и за великим пиянством». Зокрема, у актових справах є опис ситуації у шинку, коли один із шляхтичів на п'яну голову почав сперечатися із євреєм, кажучи, що він негідна людина, аби бути серед друзів. Слово за слово і розпочалася бійка. Поки третій товариш спав на лаві п'яним, єврей неумисно так сильно вдарив шляхтича, що той мертвим упав. Єврей, перелякавшись, дав драпака.

Танці та музика - те, без чого людське існування неможливе. Це спосіб вираження емоцій, почуттів. Згідно праці історика Ганса Мозера, музичне виконання було скрізь: на ярмарках, весіллях, похоронах і у корчмах. Михалон Литвин згадує, що у шинках навчених ведмедів змушують звеселяти народ під звуки волинки. Подібна розвага у ті часи була популярна в усьому Великому князівстві Литовському. Кількість таких артистів із тваринами мусила бути чималою, оскільки у перечисленні музикантів, що сплачують податки, вони найменувалися як окремий приклад. У корчмі могли виступати й інші музики: скрипники, дудники тощо. Хто зна, можливо, гра у кості чи у шахмати також траплялася у цих закладах.

У шинках могли відбуватися і судові справи. Як-от у місті Володимирі: “Мещань по корчмам седечи сам один судить, а статут учит, ижь войт мает судит на местцу звыкломь…”. Це вкотре підтверджує нашу думку про вагоме значення таких закладів у житті середньовічного населення і свідчить про корчму як один із центрів соціальної активності.

Про таке місце як корчма можна сказати ще багато! Проте краще розповісти не може ніхто, ніж наші викладачі кафедри. Запрошуємо на катедру Давньої та нової історії України, щоб дізнатися про повсякдення наших пращурів ще більше!

Підготувала матеріал: Марина Тарасюк