У серпні 1867 року до кримських берегів пристав американський пароплав "Квакер Сіті". На його борту був і кореспондент "Alta California" і "New-York Tribune" на ім'я Семюель Ленггорн Клеменс, якого світ невдовзі буде знати під псевдонімом Марк Твен. На той час він уже відвідав пів Європи, однак південь сучасної України на нього теж справив враження, якими він поділився у книзі "Простаки за кордоном".
Твен приїхав у час, коли не так давно відгриміла Кримська війна. І американець був свідком руйнівних слідів війни на півострові. "Помпея збереглася куди краще Севастополя. В яку сторону не глянь, усюди руїни, одні тільки руїни! Зруйновані будинки, обвалені стіни, купи уламків - повне розорення. Ніби чудовиськ серйозний землетрус всією своєю міццю звалився на цей клаптик суші. Довгих півтора року війна вирувала тут і залишила місто в таких руїнах, сумніше яких не бачено під сонцем. Жоден будинок не залишився неушкодженим, ні в одному не можна жити. Важко уявити собі більш жахливе, повніше руйнування. Будинки тут були споруджені на совість, складені з каменю, але гарматні ядра били по них знову і знову, зривали дахи, розрубували стіни зверху донизу, і тепер на півмилі тут тягнуться одні розбиті пічні труби. Навіть вгадати неможливо, як виглядали ці будинки. У найбільших будівель знесені кути, колони розколоті навпіл, карнизи розбиті вщент, в стінах зіяють дірки... Тут і там ядра застрягли в стінах, і іржаві сльози зійдуться з-під них, залишаючи на камені темну доріжку", - пише Твен.
Письменник також з іронією переповідає, як кожен турист намагався взяти з місць боїв сувеніри на пам'ять. Так, один із його супутників приніс на борт пароплава конячу, за словами Твена, щелепу, яку в Америці турист бажав представити як "уламок російського генерала".
Дещо інакші враження у Твена залишилися після відвідування Ялти. Місцевість коло міста він прирівняв із прибережними горами Іспанії, однак саму Ялту він називає селом. "Селище Ялта гніздиться внизу амфітеатру, якийсь відступаючи від моря, потроху піднімається і прямуючи в круту гірську гряду, і здається, що селище це тихо зісковзнуло сюди звідкись зверху. У низині розкинулися парки і сади знаті, в густій зелені то там, то тут раптом мигне, немов яскрава квітка, який-небудь палац. Дуже гарне місце".
З великою любов'ю Марк Твен переповідає про Одесу: "Зійшовши на берег, я ступив на мостові Одеси, і вперше після довгої-довгої перерви нарешті відчув себе зовсім як вдома. За видом Одеса точнісінько американське місто: красиві широкі вулиці, та до того ж прямі; невисокі будинки (в два-три поверхи) - просторі, охайні, без жодних прикрас; уздовж тротуарів наша біла акація; ділова метушня на вулицях і в лавках; квапливі пішоходи; будинки і все навколо новеньке, що так звично нашому оку; і навіть густа хмара пилу огорнула нас немов привіт з нашої милої батьківщини, - так що ми ледь не пролили благородну сльозу, ледь втрималися від міцного слівця, як то освячено добрим американським звичаєм".
За словами Твена, ілюзія домовіки лишень розвіялася, коли американці побачили бані церкви, які письменнику нагадали "перевернуту ріпу". Не менший подив у американця викликав одяг селян, яких туристи зустрічали на одеських базарах.
Окрім подібності Одеси до американських міст Марка Твена також вразили пам'ятник Рішельє та Потьомкінські сходи, які він називає "гігантськими". Твен переповідає історію, немов би Сходи були створені саме Рішельє і той підіймався ними на схилку літ, забутий одеситами. Насправді ж сам Рішельє доживав віку у Франції на посаді прем'єр-міністра, а Потьомкінські сходи звели вже за майже 20 років після смерті Дюка! Не маємо певності звинуватити Твена у вигадливості цього сюжету: цілком ймовірно, що американські туристи почули цю історію від місцевого гіда, який у своїй розповіді намагався прикрасити історію створення пам'ятника та сходів.
Але ми можемо пробачити Марку Твену таку неточність. Цей опис Криму й Одеси можливо й не був би такий колоритний, якби не твенівський життєвий оптимізм, яким він наповнює кожен свій твір. Завдяки його книжці ми можемо зі сторони американського мандрівника подивитися на такий звичний нам Південь України середини ХІХ ст.
Автор: Антон Столяров