Чому так історично склалося, що я "давник"?

Респондент: Могильний Леонід Петрович

Інтерв'юери: Столяров Антон, Зуденкова Катерина

Чому обрали історичний факультет?

У кожного своя історія професійного вибору і цілі у житті. У мене все розпочалося з першого класу, коли на першовересневій лінійці директор школи сказав про важливість навчання у школі, яка носить ім’я Тараса Шевченка і зовні нагадує червоний корпус Університету (справді, у той час у школи навіть були біля входу декілька імпровізованих колон). Саме ця промова посіяла зерна гордості за школу і за себе.

Щодо вибору фаху історика, то відбулася ця подія у сьомому класі, коли у школу прийшла працювати молода вчителька історії. Саме її захоплення історією, стиль викладання і неймовірне бажання донести до дітей розуміння історичного процесу посіяло у мені бажання бути істориком. Вона проводила не тільки уроки, але й розповідала свої враження від прочитаних книжок з історії. А от читати книжки для мене було справжньою необхідністю, зважаючи на те, що мама бібліотекар і має можливість принести тобі будь-яку книжку з районної бібліотеки.

Пам'ятаєте, як сталося так, що пішли саме на нашу кафедру? (Були інші варіанти, які саме? Що підштовхнуло?)

Шлях на кафедру виявився досить тривалим і неочікуваним. Своє захоплення давньою історією України у мене з’явилося ще до вступу в Університет. Після його закінчення природно постало питання вибору – куди піти: працювати за спеціальністю або продовжити навчання. Через рік після отримання диплому і роботи у школі вирішив вступати до аспірантури рідного факультету. І вибір кафедри, звичайно, був невипадковий – попередні захоплення давньою історією України, ще не зниклий дух романтизму до власного вибору, бажання розвитку і само собою якийсь авантюризм.

Поступити до аспірантури було в попередні роки не так уже і легко. Але зваживши свої сили – пан або непропав (можна продовжити далі працювати в школі), подав документи і в жовтні 2000 року вступив до аспірантури. Цей відтинок свого життя вважаю одним із найприємніших. Робота над дисертацією, пошук нових неопублікованих матеріалів, їх компонування і допомога наукового керівника сприяли вдосконаленню наукових навичок і пробудили бажання до постійного вдосконалення своїх знань.

Хто з викладачів запам'ятався найбільше?

Серед викладачів кафедри найбільше запам’ятався Олег Іванович Божко (для нас, студентів, він здавався надто молодим, щоб бути викладачем, ми просто не знали, що це він так гарно виглядає).

Василь Іринархович Ульяновський користувався небаченою популярністю, і на його семінарах намагалися взяти участь усі, хто тільки міг.

Володимир Іванович Сергійчук запам’ятався і своїми виступами на телебаченні та в пресі, і публікацією великої кількості книжок. І ми, студенти, діставали його тим, що приходили брати автографи на кожну книжку, яка попадала нам до рук. Загалом кафедра користувалася небаченою популярністю і повагою серед студентів.

Який був Ваш улюблений предмет? (Чи викладається він зараз? Якщо ні, то вважаєте його за необхідне повернути?)

Серед улюблених предметів у мене особисто була археологія та історія України. Але зважаючи на фінансову скруту 1990-х років, яка не дозволяла Університету повноцінно проводити археологічну практику, то вибір поступово зміщувався до історії України.

Як думаєте, чи еволюціонувала наша кафедра? Стало цікавіше?

Найкращим досягненням кафедри стало збереження традицій і підтримка професіоналізму викладачів. Бажання вдосконалюватися, працювати над собою стало візитівкою нашої кафедри!

Так, із часом змінювався склад колективу, але, в той же час, кожен новий викладач намагався принести у колектив свої найкращі напрацювання і розробки, не тримав їх лише для себе – ділився досвідом з усіма. По суті виходило, що викладачі допомагали один одному у всіх сферах взаємних зацікавлень – роботі з науковими проектами, керівництві курсовими зі студентами, взаємовиручці. Атмосфера на кафедрі надзвичайно приємна і добра, а це притягує, тих, хто не боїться вдосконалюватися і працювати над собою.

Опишіть найкурйозніший випадок, де вам доводилося давати інтерв'ю/надавати історичну консультацію.

Курйозні випадки найчастіше траплялися під час підготовки до сесії, коли збиралися ініціативні групки для мозкового штурму того, чи іншого предмету. Запам’ятався епізод із підготовки до здачі історії України Віктору Андрійовичу Короткому, який наполягав на ґрунтовному знанні джерел і на консультації радив користуватися максимальною кількістю доступної на той час інформації (включно з Британікою). Як добре, що у нас є Вернадка!

Щодо історичних консультацій, то доводилося брати участь у передачі на українському радіо по питанню міжнаціональних стосунків в Україні і початку агресії Росії проти України в 2014 році. Саме тоді багато хто не розумів, що конфлікт цей надовго і вирішити його швидко не вдасться через різне розуміння двома країнами свого місця у світі, і тому більш агресивна Росія намагатиметься через коліно зламати Україну і змусити її до кроків, непопулярних в українському суспільстві.

Чи змінилися студенти з того часу, як Ви самі ще навчалися?

Мабуть, це питання є надто цікавим, щоб на нього можна було дати однозначну відповідь. Ми все ж знаємо, що час породжує свій типаж студента. Звичайно, є і спільні, і відмінні риси. У 1990-х роках, коли багато чого нам було невідомо, саме лекції викладачів відкривали перед нами цілі пласти інформації, яка потребувала свого усвідомлення. Багато чого ще було не описано і не проаналізовано, тому, мабуть, у той час студенти мали багато чого робити самі. А зараз сотні і тисячі дослідників, застосовуючи різноманітні методи наукового пошуку, подають її у своїй багатогранності і відкривають перспективи навіть у тих напрямах, які раніше серйозно не сприймалися. Тому сучасному студенту, особливо зі знаннями іноземних мов, відкриваються усе нові і нові можливості залишити свій слід в історії.

Головне – не потрібно думати, що ти не можеш чогось зробити! У цій ситуації тебе завжди підтримає кафедра. Чи індивідуально через наукового керівника, чи колективно. Головне – повірити у себе!