Чи можна вважати Русь середньовічною імперією ?

Кожна європейська нація на зорі своєї «юності» вдавалась до активної експансіоністської політики. Не винятком у цьому контексті були і українці. Вони у 9 – 10 ст. створили одну з найбільших держав у тогочасній Європі – Русь, що по праву може вважатися справжню середньовічною імперією.

Імперія Русь відповідає всім ознакам класичного визначення імперії: 1) виникла внаслідок підкорення одним народом (руссю, тобто давніми українцями) цілої низки інших (фіно-угорські племена на півночі, балтські – на північному-заході, окремі кочові тюркські орди – на півдні та південному сході); 2) наявність єдиного державотворчого центру (у Києві), що здійснював управління підкореними землями-анексами (на північному-заході, півночі і північному-сході) за всіма канонами імперського управління (заміщення місцевих правителів дітьми київського князя та призначуваними з імперського центру представниками, що обкладали кожну підкорену землю залежно від характеру її завоювання та міри її лояльності до імперії); 3) відмінність у рівні економічного розвитку, характері господарського комплексу (технологіях виробництва у головних видах господарської діяльності), пріоритетних векторах зовнішніх відносин тощо; 4) постійний антагонізм між імперським центром і підкореними землями. Зрештою, навіть самі географічні розміри імперії Русь засвідчують її імперську сутність.

Недаремно у західній історіографії, зокрема німецькій, Русь прийнято називати саме Київською імперією. Сподіваємось, що й ми зрештою позбудимось комплексу меншовартості і будемо пишатися тим, що були творцями однієї з найбільших і наймогутніших імперій середньовічної Європи. А заодно відмовимось і від зашкарублого радянського терміну «Київська Русь», що мав задекларувати прив’язаність Києва до Москви.

Більше про це читайте у книзі автора концепції, доктора історичних наук, доцента кафедри давньої та нової історії України КНУ імені Тараса Шевченка

Чуткого Андрія Івановича

Нариси з економічної історії України. Кн. 1: На перехресті торгових шляхів. – К.: Темпора, 2013. – 616 с.