Франко як законодавець національної моди

Якби Іван Якович Франко був американцем, то він був би справжнім зразком "американської мрії". Це була людина, що зробила себе сама: від осиротілого сина сільського коваля до найбільшого інтелектуала кінця ХІХ ст. в підавстрійській Україні.

Цей зв'язок між простолюдом Іван Якович не втратив навіть коли злетів на найвищі щаблі соціуму. І яскравий приклад цього - його любов до вишитої сорочки.

Франко мав у своїй шафі чимало вишитих сорочок. Окрім власних було ще багато таких, що йому дарували. Тож гості, які бували в оселі Франків, навряд колись дуже ламали голову над тим, що саме потрібно піднести у якості дарунку для Івана Яковича.

У наш час поєднання вишиванки та ділового костюму - практично буденно-святкове явище. Ці елементи сьогодні поєднують від народних депутатів до школярів на подвір'ї школи. Але до Івана Франка це, здавалося б, були речі несумісні. Деякі діячі національного відродження, як то наприклад Володимир Антонович, вдягали вишиванку, але хіба в поєднанні з іншими елементами національного костюму. Натомість, поєднувати ці два елементи в тогочасній уяві виглядало, якби сьогодні одягнути куртку-косуху поверх смокінгу.

Але саме Франко здійснив практично невеличку модну революцію, коли з'явився на люди в такому одязі. Певна річ, що це була демонтрація не тільки Іванової любові до вишиванок, а й потужний меседж - нерозривний зв'язок між українськими інтелігентами та народом.

У подальшому доля зіграла злу іронію щодо Івана Яковича: на жаль, він був похований у чужій сорочці. На схилку літ він важко хворів та був вельми бідний, їм опікувався Легіон УСС та його давній друг. І тому, коли Каменяр помер у його шафі не знайшлося жодної пристойної вишиванки, у котрій його можна було б назавжди залишити сирій землі.

Підготував до публікації: Антон Столяров