Редактор Антон Столяров

Я студент кафедри давньої та нової історії України, цьогоріч успішно закінчивши бакалаврат, та добре здавши вступні іспити, знову обрав свою кафедру. Вважаю свій вибір правильним та хочу й надалі працювати в лоні історичної науки.

Коли я вступив на історичний факультет, переді мною, як і перед усіма першокурсниками постав вибір кафедри, на якій я мав би провести наступні 3 роки бакалаврату. Одразу скажу, що вибір не був складним, оскільки знав однозначно, що «давня», то моє. По-перше, я ще здавна захоплювався переважно історією давньою. По-друге, мене зацікавив перелік предметів, які викладаються лише на нашій кафедрі. По-третє, лекції Василя Іринарховича зачаровували! Було величезне бажання дізнатися від цієї людини щось ще, а з приходом на катедру я зрозумів, що набрів на справжній інтелектуальний Клондайк!!!

Серед улюблених історичних тем найперше місце займає княжа епоха на території нашої країни, чому присвячений і мій науковий інтерес. Руська держава була воістину унікальним творінням як на наших землях, так і в усьому світі загалом. І захоплення викликає практично все: від рослинних орнаментів на стінах Софії до неймовірної краси слова, на сторінках руських літописів. Наше місце в світі закладене ще з тих часів і визначає наше сьогодення: Русь була щитом Європи – між землеробською Європою та кочовим Степом (що, власне, її й згубило, на мою думку) – і цей же хрест сьогодні продовжує нести й сучасна Україна.

Друга тема – це ранньомодерна доба. У ній є багато чого прекрасного: поява ідей Ренесансу, поширення Реформації, які відбилися й на наших землях. Зрештою, улюблена всіма українцями площа Ринок є прямим «дитям» Відродження! Окрім цього, це ще й поширення на наші землі лицарської культури й становлення козацтва, яке лишається огорнутим серпанком невідомості.

Одним із найбільш цікавіших предметів була палеографія із Олексієм Григоровичем Сокирком. Завдяки цьому предмету я нарешті зміг читати стародруки у вітринах музеїв. Хоча кожен предмет від кафедри був по-своєму цікавий, і щось я від того для себе виніс.

Вільний від навчання час я проводжу у подорожах, у пошуку нових вражень, читанні літератури, та просто люблю відпочити зі своїми друзями. На першому місці у Києві для мене є Поділ та Старе місто. У ньому мешкає дух Києва!

Загалом студентські роки увінчалися веселими спогадами. Найбільше пам’ятаю посвяту. Видача студентських та промова Івана Казимировича – це була офіційна частина, сповнена офіційності. Однак по-справжньому я відчув себе в лоні академічної родини після того як пройшов обряд «ініціації»: із закритими очима потрібно було знайти певний предмет, який би став уособленням того, що на мене чекає на істфаці. У результаті я помилково «зловив» тодішнього главу СПІФу Олексія Руденка. І вже на завершення нашого студентського шабашу ти відчуваєш: «Ось ця спільнота, вона стане на наступні декілька років твоїм другим домом».

Зараз думаю про те як би хотілося створити справжнє громадянське суспільство в Україні. Я мрію бути причетним до творення освіченої нації з критичним мисленням і тверезим раціо. Це завдання №1 на сьогодення і не дарма Шевченко писав, що «на сторожу поставлю слово». Цими ідеями я надихнувся від Володимира Антоновича.

А нашим друзям першокурсникам бажаю до останніх курсів донести в собі вогник надії, захвату та завзяття! На жаль, із власного досвіду я бачив багатьох із тих, хто на цьому шляху його втрачав і звертав. Тож, пробуйте себе й ніколи не сумнівайтеся у власних силах. Не бійтеся питати – вам обов’язково нададуть відповідь.

І наостанок цитати від Марка Аврелія, якими керуюся в житті: «Нікому ніколи не припаде того, чого він од природи не міг би знести» (Кн.5); «До речей, які припали – прилаштовуйся; людей, які випали на твою долю – люби. Але ж люби по-справжньому!» (Кн.7)