Грінченко та його ворожість до Грушевського

Інколи ми абсолітизуємо національне відродження в Україні. Кожен діяч здається частиною одного великого Плану, ідеї мов перетікають одна в одну, а з шкільної лави нам наголошували, що чи не кожна з українських організацій ХІХ століття обов'язково переймала ідеї попередньої. Однак, національне відродження творили люди, а отже їм не були чужі людські емоції та вади.

1905 рік. На хвилі революції на теренах Російської імперії Михайло Грушевський приймає рішення повернутися до Києва та почати втілювати ідею "галицького П'ємонту" - історик лишаючись керівником НТШ та "Літературно-наукового вісника" збирався стати одним із основних двигунів поступу національного відродження і на Наддніпрянщині.

Однак, коли Грушевський прибув до Києва, то до його приїзду віднеслися прохолодно. "Хрещенним батьком" тодішнього інтелектуального кола цілком можна було б назвати Бориса Грінченка, який очолював тоді газети "Нова громада" та "Громадська думка". Чикаленко у мемуарах згадував, що останній був готовий сприймати Грушевського як одного з лідерів наддніпрянських українців тільки якби той лишався у Львові.

Таким чином, приїзд Грушевського Грінченко зустрів із великою прохолодою. Творець першого українського словника разом із С. Єфремовим демонстрували доволі активний "сепаратизм" супроти Михайла Сергійовича, бачачи в ньому передусім галичанина, громадянина Австро-Угорщини. До прикладу, за свідченням І. Кревицького, коли у Києві було закрито "Літературно-науковий вісник", то Гріченко і його наближені не "відчували суму", а "може навпаки". Іще більш разючим є випадок у київській "Просвіті", де під час засідання кияни прямо питали галичан про те, коли ті збираються покинути місто.

Апогеєм такої відвертої ксенофобії до М. Грушевського та галичан стало створення гуртка "грінченківців" (або "гоголівців", за назвою вулиці, де жив Єфремов), що викликало вельми великий подив у І. Франка.

Зрештою, гордіїв вузол частково успішно перерубав Є. Чикаленко. Він посприяв тому, аби більшість віківців (які й працювали при "Новій громаді" та "Громадській думці") підтримали М. Грушевського, через що "наддніпрянській сепаратизм" Грінченка та Єфремова так і не був широко підтриманий.

"Замість пошуків спільного, відчуття важливості моменту, розуміння цінності набутого досвіду, Б.Грінченко сіяв ворожнечу й недовіру до всього галицького. Особистий мотив – несприйняття М.Грушевського – переважив загальнонаціональні інтереси", - слушно зазначив І. Б. Гирич.

Література: М.Грушевський у досягненні ідейно-культурної соборності та подоланні наддніпрянського партикуляризму в 1906–1907 рр. (за матеріалами щоденника) / І.Б. Гирич // Український історичний журнал. — 2016. — № 5. — С. 101-138.

Підготував матеріал: Антон Столяров