Антонович v.s. Сенкевич: два погляди на Хмельниччину

Генрик Сенкевич на сьогодні є класиком польської літератури. Натомість, для української історії він залишається постаттю дуже неоднозначною. Як у своєму громадському житті, так і у творчості він неодноразово проявляв власні антиукраїнські настрої. Особливо яскраво це виражено у доволі знаному для українців творі "Вогнем і мечем".

Цей роман оспівує долю вигаданих персонажів шляхетного походження в горнилі Національно-визвольної війни під приводом Богдана Хмельницького. Тут яскраво передаються події саме 1648-1649 рр.

Польська публіцистика до хрипу в голосі нахвалювала письменника, величаючи його то Гомером, то Шекспіром, то Дюма. А то й таким, що перевершив їх усіх. У цьому культурному екстазі знайшлося місце і для критики. І першим серед усіх завбачив українофобію в цьому творі Володимир Боніфатійович Антонович.

Антонович був сучасником Сенкевича. І в 1885 році на сторінках "Київської старовини" він розмістив власну рецензію на роман "Вогнем і мечем", котра мала назву "Польсько-українські відносини XVII ст. в сучасній польській призмі".

Антонович, у притаманній для нього прозорливій та глибокій манері аналізу певного твору, першим завбачив те, наскільки глибоку культурну (ба навіть цивілізаційну!) прірву Сенкевич вириває між польським та українським народом у власному романі.

Володимир Боніфатійович ясно викриває те, як польський класик не цураючись протиставить свій народ українському. У Сенкевича його головні герої постають, за визначенням Антоновича, як "напівбоги, що вийшли з "Ілліади". На противагу цьому українці в романі це "гайдамаки" (тут Антонович слушно підкреслює, що термін це значно пізніший і вставлений Сенкевичем хибно), п'яниці, нероби, бунтівники, горлорізи.

Польський народ (у першу чергу - шляхтичі) тут змальовані як ті, що несуть культуру, до України. Тож в уявленні Сенкевича (а отже і тогочасної польської інтелігенції, яка зачитувалася цим твором) Хмельниччина - не як інакше, як бунт мас, варварське повстання проти шлехетської Польщі. Тому криваві розправи Вишневецьким у романі Сенкевича постають як своєрідний праведний гнів, який виправданий культурною місією польського народу щодо "дикого" українського наріду.

Антонович, який півжиття присвятив себе джерелознавчій критиці, послідовно наголошує на неодноразовій вигадливості автора, неспівставне поєднання вигадки та реальності. Так, до прикладу, він критикує Сенкевича за образ Хмельницького, як егоїстичного володаря зацикленого на власній помсті проти Чаплинського. "Лише загальний гніт і загальне насильство може викликати загальне піднесення, а особиста помста не має змоги підняти народні маси", - доречно зазначає вчений.

Таким чином, Антонович на багатьох прикладах доводить, що лауреат Нобелівської премії Генрик Сенкевич написав просяклий наскрізно шовінізмом твір.

Понад 20 років тому на екрани вийшов однойменний фільм за романом "Вогнем і мечем". Попри те, що режисер Єжи Гофман прибрав доволі кричущі випадки негативного змалювання українців (так, Хмельницький у фільмі виступає все ж у більш ліпшому світлі), а проте збереглося і багато штампів. Серед них нікуди не ділися, наприклад, із екрану напівголі і напівп'яні козаки. І якщо на YouTube ми можемо натрапити на відео про козаків - то навряд воно обійдеться без кадрів із цього твору.

Кадр із фільму "Вогнем і мечем" (1999 р.)

Це, у свою чергу, демонструє нам що по-перше вітчизняна кіноіндустрія досі не створила хорошого зразка кіногероя-козака і ми беремо його з польського (!) кінофільму, а по-друге - усе так само живучий образ козака, як гультія-розбишаки зі сторінок роману "Вогнем і мечем" навіть серед українців сьогодення.

Підготував матеріал: Антон Столяров