Говорити про правовий статус середньовічної жінки, як про щось певне дуже складно, оскільки все не було так однозначно. Звичайно ж, що були статути, які чітко регламентували життя тогочасних людей, але разом з тим існували суворі звичаї, за якими жінкам жилося ой як не легко (це ж звичайно, якщо порівнювати з сьогоденням), але для того часу все було абсолютно нормально. Дівчинка народилася, вона є власністю батька (або ж матері, якщо розглядати конкретний випадок), а далі вона виходить заміж і фактично стає власністю свого чоловіка. Варто зауважити, що вийти заміж та народити дітей було чи не найголовнішим обов’язком кожної жінки, яка жила в середньовіччі!
Але, говорячи про нашу сьогоднішню героїню – «чорню княгиню», одну з найяскравіших українських жінок XVI століття – Гальшку Острозьку, можна з впевненістю стверджувати, що вона явно не відповідала всім канонам, за якими жили тогочасні жінки.
Гальшка – народне і домашнє ім'я князівни, але офіційно у метриці вона записана Єлизаветою, та по ланцюжку змін ім’я Ельжбета - Альжбета - Альшбета перетворилося на Гальшку (повністю вона звалася Єлизаветою Катериною, але в історію ввійшла як Гальшка). Дівчинка народилася – 19 листопада 1539 р.. Мати Гальшки – Беата Костелецька походила з одного з найзаможніших родів польського королівства, але подейкують, що вона була позашлюбною донькою самого короля Сигізмунда ІІ Августа, який і видав доньку за волинського князя Іллю Острозького.
Гальшка була напівсиротою, оскільки батько раптово помер, коли дружина носила під серцем його донечку. Гальшка, за заздалегідь складеним заповітом батька, автоматично стала власницею багатьох міст, містечок, замків, маєтків, і саме ця спадщина стала причиною її трагедій.
На мал. Гальшка, мати Беата, дядько Костянтин-Василь Острозький
Історики вважають, що Гальшка була доволі ерудованою та освіченою жінкою. Певним чином про це свідчить її любов до читання книг та напрямки меценатства. Що ж до особистого життя, то воно було не таким романтичним, як нам це уявляється, та здебільшого все воно залишилося оповите легендами.
Існує напівісторична-напівлітературна легенда (використана пізніше П. Кулішем), що серед претендентів на руку та серце Гальшки Острозької був сам Дмитро Вишневецький, відомий ще як Байда. Ця легенда навіть твердила, що начебто глибоке почуття до Гальшки і змусило його все життя залишитися безженним.
Проте на особливу увагу заслуговує наступна любовна історія, яка, на жаль, не мала щасливого завершення. Князь Дмитро Сангушко, перший красень і перший лицар Русі, староста канівський та черкаський (фактично це звання означало, що він отримав в оренду від короля територію довкола Канева і Черкас), героїчний захисник Житомира від татар, син найкращого друга покійного князя Іллі став першим претендентом на руку красуні Гальшки, якій на той час було близько 14 р.. Однак, коли дійшло до сватання, Беата (мати княгині) почала зволікати, посилаючись на необхідність королівського дозволу. Побутують різні версії пояснення її поведінки: найпоширенішою є, що Беата просто не хотіла розлучатися з юною донькою, дехто вважає, що вона не бажала втрачати право на управління маєтками дочки, але дехто схиляється до думки, що Беата й сама була не проти стати обраницею Дмитра.
Зрештою Дмитро Сангушко звернувся за допомогою до дядька Гальшки – князя Василя-Костянтина. Завдяки спільним діям, їм вдалося викрасти дівчину та повінчатися, після чого Сангушко відвіз дружину в Канів. Проте Беата не хотіла змиритися з цим і вирушила до королівського двору благати повернення викраденої доньки і кари для викрадача. Був суд, за рішенням якого Дмитро Сангушко мав би бути ув’язненим, проте він навіть не думав розлучатися з дружиною. У поспіху він зібрав найцінніше майно, Гальшці наказав переодягнутися в чоловічий одяг, і вони разом з найвірнішими слугами спершу вирушили у родовий маєток Сангушків – Влодаву над Бугом, а звідти до чеської границі.Тим часом у Великопольщі збиралася погоня – згуртувалася ціла армія на чолі з воєводою Мартином Зборовським, до нього приєдналися інші вельможі зі своїми збройними загонами – брати Гурки та родичі Беати. Нападникам вдалося схопити Дмитра, якого вони тяжко поранили. Тим часом Гальшка опинилася у Познані під опікою матері.
Деякі джерела твердять, що Гальшка на момент вбивства Дмитра Сангушка була вагітна від нього і згодом народила сина – майбутнього козацького ватажка Северина Наливайка. Однак немовля після народження і через ганебний шлюб віддали на всиновлення у родину Наливайків, яка вірно служила Острозьким. На користь цієї гіпотези свідчить і той факт, що «простолюдин» Северин з юних літ дивним чином потрапив на службу до князя Василя Острозького (виходить, свого двоюрідного діда) і згодом почав керувати його охороною.
Тим часом при дворі знову торгувалися за руку й посаг князівни Острозької. Король мав амбітні плани – за допомогою шлюбу зміцнити свій союз із Гурками, наймогутнішим магнатським родом Великопольщі. Такий вирок був справжнім ударом для матері й доньки. Лука Гурка був не тільки на 35 старший за свою наречену, а ще й мав репутацію справжнього тирана. Після вінчання, яке проходило у великому поспіху й істериці, Беата зважилась на втечу з донькою до Львова, де вони знайшли прихисток у монастирі домініканців. А далі події розвивалися з непомірним авантюризмом: поки Лука Гурка жадав повернути дружину разом з її посагом і, залучившись підтримкою короля, збирав військо, Беата шляхом таємних листувань, зуміла знайти доньці ще одного нареченого – князя Симеона Слуцького. Під виглядом сліпого старця він зумів обминути облогу і зайшов у монастирський двір. Згодом новоспечену наречену схопили й повезли геть.
Гурка під конвоєм відвіз свою молоду дружину в Малопольщу, у Шамотульський замок. Крім жагучого бажання нарешті здобути незліченні багатства Гальшки, Гурка мав до неї почуття, які проявлялися в жорстокій тиранії – він замикав дружину у вежі замка. Гальшка прожила в Шамотульській вежі близько чотирнадцяти років! Чотирнадцять років пекла за примхою Луки, але офіційно вона так і не визнає його своїм чоловіком! Осліплений ревнощами Гурка наказав надягти на обличчя дружини маску, щоб ніхто не міг милуватися її красою. Із вежі вона могла робити тільки одну прогулянку – підземним коридором у костьол.
Свободу Гальшка здобула лише у 1573 р., після смерті Лукаша Гурки. Увесь цей час вона носила лише чорний одяг, за що й була названа «чорною князівною». Уже навчена вбиратися винятково в чорне, мало говорити й нікому не вірити, Гальшка так і проведе своє подальше життя. Дехто вважає, що вона втратила розум у вежі, дехто не погоджується – буцім вона змалечку була трохи дивна.
Уже в 1579 р. Гальшка склала заповіт, за яким її майно мало бути після її смерті поділене між родичами й слугами, 6000 кіп лит. грошей вона залишила на заснування і облаштування в Острозі лікарні та навчального закладу, яким стане Острозька академія.
Останні роки життя Гальшка провела в Закриниччі на Поділлі, у так званому замку на водах, де й померла в 1582 р. Деякі джерела твердять, ніби вона загинула під час татарського нападу, що є доволі сумнівно: сподіваючись одержати за Гальшку викуп, татари не вбили б її, навпаки старалися б, щоб вона не стала жертвою.
Безперечно, постать Гальшки Острозької – одна з найпомітніших жіночих постатей XVI ст.. Сучасники називали Гальшку найгарнішою жінкою XVI ст., хоча жодного достовірного портрету Гальшки нема, усі її зображення малювалися з описів очевидців.
Підготувала матеріал: Катерина Зуденкова