Ймовірність того, аби грізні сарматські вершники стояли на захисті кордонів Римської імперії, і не де-небудь, а на Адріановому валові - може здаватися твердженням, створеним від авторів думки про викопування Чорного моря давніми украми. Але на диво, теорія про роль сарматів у початках творення середньовічного лицарського міту зародилася не у вітчизняній історіографії, а на Заході.
У час Pax Romana сармати частенько любили здійснювати набіги на придунайські імперські поселення. Так тривало доти, доки єдиний філософ на римському престолі - Марк Аврелій - не завдав їм відчутної поразки та заключив мирну угоду в 175 року. За нею, сармати отримали змогу служити в римській армії на правах ауксиліїв (допоміжні війська, до складу яких входили воїни без римського громадянства). Спочатку їх вислали близько 5 тисяч, а у подальшому склад, певно, регулярно поповнювався.
Імператор здійснив вірне рішення: уже в часи Марка Аврелія імперія тріщала по швах і до кінця своїх днів імператорові-філософу доводилося укріплювати кордони своєї держави то в одній її частині, то в іншій. А переселення групи своїх колишніх ворогів до далекої Британії стало відчутною допомогою в боротьбі з кельтами, що невідступно сунули з півночі.
Про недругорядну роль в обороні римської Британії саме сарматських вершників свідчить ряд артефактів, що були знайдені на території Об'єднаного Королівства. Серед них вельми красномовними є надгробні плити, які знаходили в кількох місцях цієї країни. Найбільш відома - надгробна плита з Рібчестера, яка зображає сармата зі штандартом верхи на коні.
Знахідка з Рібчестера (перша половина ІІІ ст.)
Крім знахідок речових, область довкола колишнього прикордоння повна іраномовних топонімів, які ймовірно могли бути залишені якраз носіями цієї мови, себто сарматами.
Зрештою, не одне століття вже історики ламають списи та списують сотні листів паперу, аби хоч трішки наблизитися до витоків легенди про короля Артура та його лицарів Круглого столу, що стали зразком для європейського рицарства в наступні століття.
Аналізуючи "сарматський слід" в Туманному Альбіоні, французький етнолог та лінгвіст Жорж Дюмезіль висловив доволі сміливу думку про те, що саме сарматські вершники стали прототипом лицарів короля Артура. Логіка в цьому в дечому присутня, адже важка кіннота сарматів мала справді високі бойові показники на противагу тим таки ватагам кельтів, що шарпали римське прикордоння. І така закута з голови до п'ят у залізо постать захисника не могла не лишити якийсь відбиток у народній пам'яті. Окрім того, поява сарматських вершників у Британії припадає на час, коли обороною Адріанового валу керував Луцій Арторій Каст - ймовірний прототип Артура.
Такі обережні гіпотези були одразу спаплюжені, як тільки ними зацікавився Голлівуд. У результаті було породжено фільм "Король Артур" (2004 р.), де "змішалося в купу коні, люди". Луція Арторія Каста (сучасника Марка Аврелія, 2 століття) разом із сарматами-прикордонниками змішали з такими подіями, як покиданням римськими легіонами Британії (кін. 4 - поч. 5 ст.), інтервенцією саксів (5 століття), використанням арбалету останніми (!) і т.д. Не диво, що такий "вінегред" не сподобався історикам і був розгромлений.
Мадс Міккельсен у ролі Трістана, сарматського воїна
У подальшому західні історики взагалі намагалися найменувати Артура не інакше, як сарматом. Так, Лінда Малкор у книзі "Зі Скіфії в Камелот" стверджує, що Артур був сарматським князем, а пізніше її так само підтримав антрополог Кембриджу Говард Рід. На батьківщині їх висновки зустріли з величезною критикою.
Та попри це, присутність сарматів у Британії та їх вплив є доволі цікавою сторінкою історії. Але, певна річ, що при пошуку сарматських слідів у Туманному Альбіоні майбутнім дослідникам варто бути обережним, аби не вдатися до перетворення України в "батьківщину слонів".
Підготував до публікації: Антон Столяров